СЕЛУ ВОЗДВИЖЕНСЬКОМУ – 200 РОКІВ

DSCN9908_cr

Хомяковська горка в селі Воздвиженське

У всякому навіть невеличкому селі можна знайти свої, притаманні лише йому примітки, особливі риси, відмінності від інших сіл і населених пунктів нашої Батьківщини. Воздвиженське в цьому вимірі незвичайне село. Не зважаючи на свій відносно короткий вік, воно несе в собі унікальну історію, якої немає навіть у деяких міст. Воздвиженське – це, насамперед долі видатних людей, які жили і творили на цій нелегкій землі. Це і квітучі ландшафти яблуневого саду. Це колонади трьохсотрічних дубів старого парку, і золото осінніх кленів під блакиттю неба. Це і журливі руїни самобутнього Трудового братства, і звернений у майбутнє гомін дітей на подвір’ї  школи… А якщо зібрати все це разом – то вийде образ нашого Воздвиженського. Але почнемо з історії.

За переказами, село Воздвиженське, було засноване в 1815 році недалеко від старовинного українського міста Глухова, Чернігівської губернії, яка перебувала тоді в межах Російської імперії. Це був час, коли тільки-но закінчилась війна з Францією. І це був час невільницького кріпосного права. Місцевість, де виникло село, являла собою древній, заселений, але глухий край Сіверського полісся. Як підмітив поет нашої землі:

                                                             Багата минулим країна,

                                                             Та бідна на хліба шматок,

                                                             Обшарпані села, хвоїна

                                                             Та лози, та дикий пісок.

                                                                                   (Василь Басок) [1]

Ще це був край великих лісів, які збереглись до початку ХХ століття. Історик Іван Абрамов так згадував свій юнацький (1887р.) похід до Воздвиженського: «Усадьба Неплюева находилась от нашего местечка Воронежа в 35 верстах.Дорога почти все время тянулась лесом. На десятки верст раскинулся густой сосновый бор, гулко шумевший и пахнущий смолой.

               – Чьи это леса? – спросили мы у встречного прохожего.

               – Да это ж Неплюя леса, они протянулись чуть ли не до брянских лесов, так, что и конца краю не сыщешь им…

               И действительно, казалось, не было конца-краю лесному океану».[2]

Місце закладки хутора, непевне, визначалось наявністю родючих ґрунтів – «відмінного сірого суглинку». Серед лісу красувався доволі великий став, але текучої води не було. Первісно Воздвиженськ будувався не як пересічний селянський хутір, а як крупне поміщицьке господарство – так звана економія. Вона у свою чергу входила до складу просторого (25тис. десятин) Ямпільського маєтку, що належав з 1765р. династії багатих і знатних дворян Неплюєвих. Власник Воздвиженського Микола Миколайович Неплюєв, у 1895р. писав: «Сам хутор основан не так давно, лет 80 тому назад, на месте, где прежде был сплошной лес. Лес срубили и сожгли, оставив только кольцо, окружающее хутор почти непрерывным парком».[3]

               Є і інші свідчення про час заснування села. Старожили розповідали, що в 1929р. у дубняку зносили старий будиночок шорника, на фронтоні якого стояв надпис: «1818г.».

Свою назву Воздвиженське отримало від православного свята Воздвиження Хреста Господнього, яке щорічно відзначається 27 вересня. Вірогідно, в цей день новий хутір був освячений за церковним обрядом. І коли, по збігу багатьох літ, тут буде зведений Хрестовоздвиженський храм, то на його відкриті на свято Воздвиження 1893р., М.М. Неплюєв скаже, що «сегодня у нас соединился праздник храмовый и хуторской праздник». [4]

«Воздвиженська економія» займала ділянку у 2303 десятин землі (2 510га), з яких площа ріллі становила 1550 десятин. Протягом 1830-70-х років на хуторі були збудовані промислові об’єкти: винокурний і цегельний заводи, добротні комори, казарми, хати, контора і будинок управляючого. Столярна, слюсарня майстерні а також склади і кузня, вибудовані по колу – утворили «діловий двір». Поруч посадили сад. У селі діяли ферми і скотні двори, де утримувались свині, корови, воли і коні. Перші будівлі хутору були дерев’яними на цегельному підмурівку, покриті щепою, тесом, залізом та зрідка соломою. В письмових джерелах Воздвиженськ згадується у 1861р. як місце, де знаходиться винокурний завод М. Неплюєва, потужністю 6 688 відер спирту на рік. У хуторі проживало постійно близько 100 людей. В літню пору наймалось до 80 робітників з сусідніх сіл.

Воздвиженськ вважався звичайним прибутковим маєтком. Але року 1883 сюди  приїхав молодий, багатий аристократ Миколай Неплюєв. І доля маленького, нікому не відомого хутора, різко змінилась.

Джерела

1 Басок Василь. Розорані межі: поезії. –  Харків, 1930. – с. 59.

2 Абрамов И.  В культурном скиту. Об одной процветающей коммунистической общине. – СПб.: «Жизнь и Знание», 1914. с.15.

3 Неплюев Н.Н. Воздвиженская школа – колыбель Трудового братства – СПб.: тип. Я.И. Либермана, 1895. с. 1

4Неплюев Н.Н. Воздвиженская школа – колыбель Трудового братства – СПб.: тип. Я.И.Либермана, 1895. с. 62

           Валерій Авдасьов, директор музею М.М. Неплюєва

(147)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *