Архив | 06.09.2015

Таинство причащения

Сен6

Причащение есть таинство, в котором верующий (православный христианин), под видом хлеба и вина, принимает (вкушает) самое Тело и Кровь Господа Иисуса Христа и через это таинственно соединяется со Христом и делается причастником вечной жизни.

ТаинствоDSCN1012 святого причащения установил Сам Господь наш Иисус Христос во время последней Тайной Вечери, накануне Своих страданий и смерти. Он Сам совершил это таинство: “взяв хлеб и благодарив (Бога Отца за все Его милости к роду человеческому), преломил и подал ученикам, говоря: приимите ядите: сие есть Тело Мое, которое за вас предается; сие творите в Мое воспоминание. Также взяв чашу и благодарив подал им, говоря: пейте из нее все; ибо сие есть Кровь Моя нового завета, за вас и за многих изливаемая во оставление грехов. Сие творите в Мое воспоминание” (Матф.26, 26-28; Марк. 14, 22-24; Лук. 22, 19-24; 1 Кор. 11, 23-25).

Так Иисус Христос, установив таинство причащения, заповедал ученикам совершать его всегда: “сие творите в Мое воспоминание”.

В беседе с народом, Иисус Христос сказал: “если не будете есть плоти Сына Человеческого и пить крови Его, то не будете иметь в себе жизни. Ядущий Мою плоть и пиющий Мою кровь имеет жизнь вечную, и Я воскрешу его в последний день. Ибо плоть Моя истинно есть пища, и кровь Моя истинно есть питие. Ядущий Мою плоть и пиющий Мою кровь пребывает во Мне, и я в нем” (Иоан. 6, 53-56).

Согласно заповеди Христовой, таинство причащения постоянно совершается в Церкви Христовой и будет совершаться до скончания века за богослужением, называемымЛитургией, во время которой хлеб и вино, силою и действием Духа Святого,прелагаются, или пресуществляются, в истинное тело и в истинную кровь Христову.

Хлеб для причащения употребляется один, так как все верующие во Христа, составляютодно тело Его, глава которого есть Сам Христос. “Один хлеб, и мы многие одно тело; ибо все причащаемся от одного хлеба“, говорит апостол Павел (1 Кор. 10, 17).

Первые христиане причащались каждый воскресный день, но теперь не все имеют такую чистоту жизни, чтобы так часто причащаться. Однако, св. Церковь заповедует причащаться каждый пост и никак не реже одного раза в год.

К таинству св. причащения христиане должны подготовлять себя говением, которое состоит в посте, молитве, примирении со всеми, а затем – исповедью, т. е. очищением своей совести в таинстве покаяния.

Таинство св. причащения по-гречески называется евхаристией, что значит “благодарение”.

“Закон Божий”. Протоиерей Серафим Слободской.

DSCN1013Много званных, но мало избранных. Мы всех зовем, всех ждем, рассказываем, что мы все должны быть причастниками, то есть участниками православной церкви. Но как мало под час внимающих этим словам. А сегодня произошло событие почти неординарное. Первый раз мама принесла ребенка в храм на первое причастие сразу после крещения на ближайшее богослужение. Дай Бог, чтоб это послужило примером остальным, стало добрым обычаем для родителей. Чтобы то, что было посеяно сегодня не упало на каменистую почву, но на почву благодатную, продородную, чтобы заботами и молитвами матери и отца возросло дитя Отечеству на славу, родителям на утешение.

“Чаще приносите его в храм, и я вам обещаю, что он тоже будет носить вас на руках!” – сказал в напутственном слове батюшка.

 

(46)

Шануючи пам’ять М.М. Неплюєва

Сен6

За рішенням Священного Синоду перша неділя вересня визначена як день особливої молитви про Боже творіння. Стан навколишнього середовища на нашій планеті с кожним роком погіршується і саме на людині лежить відповідальність про захист, збереження і відновлення природи.

6 вересня в  нашому Хрестовоздвиженському храмі відбувся молебень про збереження Божого творіння.

На цей день батюшка благословив попрацювати на користь суспільству –  впорядкувати територію довкола будинку М. М. Неплюєва, що вважається історичною пам’яткою. Вона потребує значного ремонту або хоча б консервації, чекаючи кращих часів, коли, нарешті, з’явиться меценат здатний гідно вшанувати пам’ять свого земляка. Будівля страждає від погодних умов, тече дах, прогнила підлога, роблять свою справу протяги та вітер, щодня руйнуючи стіни та фасад будинку. Територія навколо заросла чагарниками, дерева підступили до самого фундаменту, затуляючи собою красу, створену більше 120 років тому.

Настоятель почав  зі слова: «Бог створив небо і землю, поселив людей в прекрасному Едемському саду і наказав їм дбати про нього, тож  нам потрібно плекати та берегти творіння Боже. Необхідно доглядати той куточок Землі, де ми живемо. Треба прибратися перед будинком М. М.  Неплюєва і цим вшанувати його пам’ять.  Не на словах, а на ділі, зробити свій внесок в справу збереження природи по заповіту Господньому, «щоб люди бачили ваші добрі діла і прославили Отця Мого Небесного»».

 З сокирами та пилами після ранкового богослужіння ієрей Микола (Габелко), Анатолій Деркач, Валерій Авдасьов, Володимир Степанюк,  розчистили територію, вирубали чагарники, пообпилювали дерева, прибрали сміття.

Напередодні такої значної події як 200-річчя села Воздвиженського, яке в цьому році святкуватиметься на день народження М.М. Неплюева, 24 вересня, треба попіклуватися про спадок, який нам залишився від Хрестовоздвиженського братства і попередніх поколінь. «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього» (М. Рильський)

Микола Миколайович Неплюев – надзвичайна особистість, такі люди народжуються раз на тисячу років, а може і більше. Людина з великим серцем, палкою християнською любов’ю, натхненна ідеєю братерства і праці, створила на нашій землі унікальне явище – рівного якому не було і нема в усьому світі. І ця людина жила і творила тут, поруч з нами, в хуторі Воздвиженському, в селищах Ямпіль та Свеса. Але саме Воздвиженск був його дітищем, його надією, справою його життя.

А що сьогодні являє собою Воздвиженське…

Кілька років тому, священик Фінської православної церкви (м. Лахті) Віктор Максимовський, під час паломництва до Воздвиженського сказав такі сумні слова: «Когда ходишь по этим местам, по этому действительно святому месту, вспоминаются слова Евангелия: «Если вы запретите людям говорить, то возопиют камни» (Лк 19:40). И, правда, ходя по этому селу видишь, как много камней, казалось бы, мёртвых руин осталось от  Трудового братства Николая Николаевича Неплюева. И кажется, больше ничего и  не осталось… А то, что между этими камнями – это ещё большее запустение, ещё большая пустота, ещё большее уныние и какая-то обречённость».

Чи знайдеться ще така людина, здатна узяти на себе тягар допомоги людям, справі освіти, культури не заради користі чи політичних дивидентів, а заради любові до ближнього?

На сьогодні  збереглися лише кілька будівель часів Неплюєва. Серед них сам будинок Миколи Миколайовича та будинок поряд, який слугував для приготування трапези. В ньому зараз розташована Хрестовоздвиженська церква. Зусиллями отця Миколи та кількох незмінних прихожан поступово відбудовується та відроджується життя церковної громади та будівля храму, закладено фундамент майбутнього притвору та дзвіниці, на місці будівлі барачного типу, радянських часів, які тільки псують зовнішній вигляд історичних споруд.

24 вересня, відбудеться урочисте святкування 200-річчя села Воздвиженське. В цей день запрошуємо всіх прийняти участь у богослужінні та хресній ході, які очолить правлячий архієрей, єпископ Конотопський та Глухівський Роман.

(51)