Архив | 19.09.2013

Чудеса православия

 

25

Схождение Благодатного огня в Великую Субботу

Что есть чудо? Сложный вопрос? Для православного человека существует очень простой ответ.

Чудо – рождение ребенка, восход солнца, дуновение ветра, дыхание родного, близкого человека; успех в большом и малом начинании; промысел Божий в посланных нам испытаниях, скорбях  и утешение, которое тоже посылается нам свыше.

Чудо – это схождение благодатного огня в Великую Субботу на Гроб Господень; это облако, неизменно сходящее вот уже не одно тысячелетие на гору Фавор; река Иордан, поворачивающая воды свои каждый год на Крещение; Ланчанское чудо, наглядно свидетельствующее нам о незримом присутствии Господа  в нашей жизни, о истинности самого главного таинства Церкви – Евхаристии; мироточивые, кровоточащие, плачущие иконы; источающие благоухание мощи святых, и не закончить этот список видимых и невидимых свидетельств Божьего присутствия, неизреченной любви к нашему грешному миру.

Помню несколько лет назад была я в командировке в городе Сумы, зашла со своей колегой в Спасо-Преображенский собор подать записку о здравии. Я не склонна выпучивать глаза, доказывая, как это архиважно, а ТО-О-О-О…

За уши в Царство Небесное никого не тянут. Чуть ли не в первый раз в жизни, очень сильно сомневаясь (“А зачем это нужно”), она написала записку, вписала всех своих родных, близких. Вечером ей позвонила сестра и сказала, что автобус, на котором должен был ехать её сын, попал в аварию, были жертвы, но по какому-то непостижимому стечению обстоятельств, он опоздал на него.  В тот момент, когда за него так робко помолилась родная тётя.

 

Свечение над дискосом, удивительно напоминающее нимб

Свечение над дискосом, удивительно напоминающее нимб, видимым стало только на фотографии. С. Воздвиженское, Пасха 2013 г.

Почему снова и снова в нашей жизни происходят чудеса? Для утешения скорбящим, поддержки немощным, вразумления самоуверенных.

Многие скептики будут склонны к тому, чтобы найти разумное объяснение всему: случайное стечение обстоятельств, природные явления, фотомонтаж, подделка и так далее… Свободная воля каждого верить или не верить. Потому, что “если и мёртвые встанут и возопиют, и тогда не поверят”. Чудо в жизни человека у каждого своё. Нужно лишь его увидеть!!!

Вот уже два с половиной года отец Николай служит в полуразрушенном храме, но на хранящей почти вековую историю земле. С большим трудом и Божьей помощью постепенно ремонтируется и украшается церковь. Очень много ещё нужно сделать, а батюшка ещё и живёт далеко от прихода и транспорта у него достойного нет. Средств не хватает. Тяжело!

В дождь и в снег, зной и стужу добирается на своём стареньком мопеде по разбитым, почти фронтовым дорогам, на приход. Бывает, что и ночевать приходиться прямо в храме, когда уже нет сил ехать домой.

Он очень любит своих прихожан, пусть их очень мало, но они настоящие. Я нигде не встречала таких милых, почти по-детски искренних людей. Они идут в храм не потому, что там красиво: иконы, росписи, золото и серебро, а потому, что спешат соединиться с Богом. Потому, что любят службу, потому, что несут к ногам Христа все свои боли, страдания… Вот и теплиться огонёк веры в селе.

Более яркое свечение

Более яркое свечение. С. Воздвиженское, Пасха 2013 г.

Есть ли чудо в нашей жизни? 

Слава Богу, что посылает Он нам утешение.

На снимке, сделанном на Пасху, проявилось свечение над дискосом, удивительно напоминающее нимб, а на другом – видим частицы, горящие, как угольки; свечение в виде купола и струя света, исходящая от Святых Даров.

Кто-то найдёт этому очень логичное, научное обоснование. Объяснить можно всё! А для нас это утешение в нашей нелёгкой жизни, полной трудов, скорбей и гонений. 

Частицы – приготовленные в Чистый Четверг! А земля эта – омыта кровью растрелянных священников!

Здесь лежит прах величайшего мецената 19 века – Николая Николаевича Неплюева! Сумевшего сделать невозможное – воплотить в жизнь утопию (то есть что-то фантастическое, заранее обречённое на провал), создать православное братство, которое продолжало существовать даже после смерти своего основателя. Почему ему это удалось? Да потому, что создал он его “на камне веры”, только настоящая, глубокая вера, искренняя христианская любовь способна сплочать людей, заставляет не искать своего, всех миловать, всё покрывать…

Дай нам Боже, терпения и любви, мудрости и  благоразумия. Убереги от соблазнов, храни нас от бед.

Господи помилуй!

Наталья Г.

(232)

Нездійснений храм Братства або Будинок культури в с. Воздвиженське

Будинок культури в с. Воздвиженське

Будинок культури в с. Воздвиженське

Кожен, хто бував у Воздвиженському не міг не звернути увагу на монументальну двоповерхову будівлю будинку культури, що урочисто височить в центрі села. Але мало хто знає незвичайну історію його будівництва.

            Будинок культури споруджено на фундаменті недобудованого православного храму, закладеного в 1910 році Трудовим братством М.М.Неплюєва. Це мав бути великий п’ятикупольний  храм, розрахований на 2 тисячі прихожан, запроектований в стилі класицизму.

            Закладання храму відбувалось урочисто, за участю преосвященного Чернігівського. Проект храму створив видатний російський архітектор Володимир Покровський (1871-1931), автор таких шедеврів, як православний храм-пам”ятник в Лейпцизі, Троїцький собор в Петербурзі, Федірівський собор у Царському селі. Старожил с. Воздвиженського М.Н. Гончаров, який бачив ескіз храму говорить про його схожість з Ісакієвським собором Петербурга. На початку будівництва за православними канонами у фундамент вмонтували пам’ятну плиту на якій були викарбувані установчі відомості (імена фундаторів, архітектора, правлячого царя, єпископа) та закладний золотий хрест у мармуровій шкатулці. Братчикам вдалося зробити фундамент та звести цокольну частину храму.

          

Храм мав бути збудований у формі хреста

Храм мав бути збудований у формі хреста

  В 1914 р. почалась Перша світова війна. Більшовицька революція 1917-го з громадянською війною принесли в квітучий хутір грабежі і безжальний атеїзм. У 1924 році комуністи заарештували братського священика Олександра Секундова, якого через деякий час розстріляли. Потім вони  знищили діючий з 1893 р. братський Хрестовоздвиженський храм – напрочуд самобутню дерев’яну споруду в древньоруському стилі. В 1929 р. братчиків взагалі виселили з Воздвиженського. А за місцем незакінченої будівлі закріпилась назва – церковище.

             Після Великої Вітчизняної війни братську недобудову в самому центрі села тодішні керівники вирішили використати  здавалося б, цілком раціонально – збудувати зразковий палац культури, який був би осередком життя соціалістичного села і провідником радянської ідеології і культури для сільських трударів.  

            У 1957 р. робітники місцевого колгоспу, оточені великою юрбою односельців, які зійшлись подивитись на те, як будуть діставати братський скарб, та під пильним наглядом голови правління Ф.Г.Аврамкіна зламали підмурівок і витягли чавунну закладну плиту і мармурову шкатулку. Але в ній вже не було золотого хреста.

           

Тут мала бути вівтарна частина храму

Тут мала бути вівтарна частина храму

Фундамент був такої  великої міцності, що зруйнувати його, навіть частково, не наважились і збудували будинок цілком на старому мурі. Тепер зі східного боку БК (з Зеленої вулиці) добре видно овально виступаючий вівтар нездійсненого храму. Сам будинок має в плані форму хреста і три портали.  Центральний портал строго зорієнтований на захід і тому стоїть трішки навкіс до вулиці Комуністичної. Так замість величного храму в селі виріс розкішний палац культури. На місці вівтаря стала естрада, на горньому місці – погруддя Леніна, у фасадних нішах місця скульптурних апостолів зайняли фігури робітника і колгоспниці, на шатровому даху замість куполів з хрестами постали антени радіозв’язку. А в цілому це була дійсно культова споруда – архітектурне дітище своєї доби, втілення стилю і духу  «всепереможного»  марксистсько-ленінського соціалізму. Багато оздоблена глядацька зала  налічує 700 місць. Вона не поступається театральним залам, тут є партер, елегантні балкони і навіть оркестрова яма. За архітектурним обрисом і оздобленням інтер’єру  будинок являє собою взірець  радянського неокласицизму.  

            Втім цей будинок культури став справжньою окрасою села і гордістю воздвиженців. Його будівництво тривало з 1958 до 1964 р. під керівництвом тодішніх голів колгоспу Ф.Г.Аврамкіна та В.І.Медведка.

            Будинок культури повноцінно функціонував до початку 1990-х рр. В його стінах розміщались: контора колгоспу, сільрада, широкоформатна кіноустановка, дискотека, зал урочистих актів, музей історії села, бібліотека, лекторський зал, працювали різноманітні аматорські гуртки, народний хор.

            З 1993 р. будинок не опалюється, його дах частково зруйнований. Нині  холодну тишу  його залів вже не наповнюють   людські голоси. Його величні фасади сумно поглядають на світ темними очами напіврозбитих вікон. Від нього віє тією особливою тугою, яка притаманна місцям, з яких відходить життя.                        

                                                                                 

                                                                                                          Валерій Авдасьов

(345)